*(про барбариски)

Того самого разу було досить хмарно, як на кінець літа;
тобто річ у тім, що – то був серпень, то серпень, серпень був, був та збувся.
Але незвичний серпень, незнаний серпень, невідомий день,
незбагненна мить, що минає, як рух дерев обабіч чужої дороги.
І глупо добирати слова, висмоктуючи їх із себе губами.
Перевертати їх язиком з боку на бік та ви-мовляти, віддаючи на розтин.
Оце те саме, як порізати язика льодяником
і плювати кров’ю, і ковтати кров, і не знати куди її, стерво, подіти:
солонувату юшку з присмаком барбариски.